доказів цих фактів і причетності до них особи, що скоїла вбивства членів ОЗУ Єрмакова, Кулі і Собка. Продовжуючи мусолити цю тему на прес-конференціях, вони отримали бажану популярність. І в останній передачі «Без ретуші» заінтригували глядачів обіцянкою наступного разу надати незаперечні докази причетності якихось осіб до вбивств і корупції. Постає запитання: чому вони відразу не розповіли про усе, що знали? Може, тоді вони би зберегли журналістові життя?

Адже через їхні викриття в успішного на той час бізнесмена Олександра Рибака одна за іншою почали зриватися мільйонні угоди. Подібні люди такого не подарують. Натомість Солодуну і Сербину трагічна загибель Александрова додала популярності, дозволила значно частіше з’являтися на сторінках преси та екранах телевізорів. І вони максимально використовували час, який минув до розкриття злочину, задля самореклами.

Не виключено, звісно, що Солодуна і Сербина хтось використовує у політичних цілях, штучно підігріваючи інтерес до «борців за правду». Та якщо це так, гадаю, можна було би підібрати осіб зі значно «чистішими» біографіями та моральними якостями.

 

– Що ви маєте на увазі, натякаючи на сумнівні моральні якості Солодуна і Сербина?

– Починали вони із дрібниць. У 1992 році на пероні станції Краматорськ Солодун вилучив у перевізників шістнадцять ящиків вершкового масла. Подальша доля цього, тоді гостродефіцитного, продукту залишається нез'ясованою, але факт неналежного виконання ним своїх обов'язків установили і у посаді понизили. У 2000 році він почав стверджувати про наявність корупції у правоохоронних органах і про те, що йому не дають можливості боротися зі злочинністю, хоча, як мені відомо, після їхнього звільнення із МВС тим самим Краматорським УБОЗ було розкрито низку серйозних злочинів, зокрема, й сім замовних убивств.

На сьогодні розслідується і кримінальна справа, одним із основних фігурантів якої є Сербин.

Надзвичайно цікавими є і стосунки Солодуна та Сербина із членами краматорського злочинного угруповання «17-та дільниця», про які вони, до речі, самі розповідали в передачах і на прес-конференціях. Так, ще у першій передачі «Без ретуші» від 21 вересня 2000 року Сербин зізнавався, що протягом тривалого часу підтримував дружні стосунки із лідером угруповання Єрмаковим і часто з ним зустрічався.

Характеризуючи Єрмакова, який заволодів у результаті протиправної діяльності декількома мільйонами доларів, Сербин говорив: «Він був... може, навіть талановитим, тобто якщо він зміг організувати роботу, що йому принесла мільйонні прибутки у доларах, гадаю, не кожен бізнесмен в Україні чи, припустимо, у Донецькій області зуміє це зробити». Колишній працівник Краматорського УБОЗу, який мав боротися зі злочинністю, захоплюється талантом лідера угруповання, називаючи його злочинну діяльність «роботою».

Після звільнення Сербина з органів внутрішніх справ його особистим водієм став Яковенко, котрий раніше був водієм у лідера угруповання, а після смерті того – водієм Єрмакова. У своїх виступах Солодун і Сербин висловлювали занепокоєння фактом засудження першого лідера ОЗУ «17-та дільниця» Шпортюка, і заявляли, що справу щодо нього було сфабриковано. Обурювалися вони й тим, що стосовно члена ОЗУ Мешалова намагаються фабрикувати справу про вбивство. Водночас зазначу, що і Шпортюка, і Мешалова, і ще одного учасника цього злочину суд визнав винними у вбивстві, їхню причетність до якого так ревно заперечували Сербин і Солодун.

 

– Ви зараз звинувачуєте людей, яких було відновлено на службі та які обіймають на сьогодні високі посади у правоохоронних органах. Чи готові ви відповісти за свої слова?

– Я чудово розумію, що після публікації цього інтерв'ю вони у відповідь розгорнуть на свій захист широкомасштабну акцію у засобах масової інформації, обвинувачуючи мене у всіх смертних гріхах. Проте я не має жодного наміру підігравати їм, вступаючи у дискусію на сторінках преси. Я висловив те, що давно накипіло, і якщо Солодун і Сербин вважатимуть, що я зводжу на них наклеп, що ж, ми можемо зустрітися в суді. На відміну від них, мої твердження я ґрунтуюся лише на доказах у справі. Мене дивує лише те, чому всі, кого Сербин і Солодун протягом тривалого часу голослівно обмовляють, мовчки терплять це. Адже навіть обвинувачені по справах спростовують вигадки цих «борців за правду», розповідаючи про їхню сумнівну діяльність. Вважаю, що правда для всіх єдина. І її можна відновити в суді».

Ірина Десятникова, «Факти», 18 січня 2006 р.

 

ДВА КОЛИШНІХ СПІВРОБІТНИКИ КРАМАТОРСЬКОГО УБОЗу ВЕДУТЬ БІЙ ІЗ ТІННЮ

 

«Нагадувати про справу директора слов'янської телекомпанії «ТОР» Ігоря Александрова немає потреби – преса достатньо розповідала про його «показове» убивство. У цьому контексті, зокрема, згадувалися і двоє звільнених співробітників УБОЗу міста Краматорська Сербин і Солодун, яким Александров надавав ефір. Лунали навіть припущення, що смерть журналіста – наслідок тієї телепередачі. У місцевого журналіста Павла Передерія, який ретельно досліджував цю справу, є власна думка, зокрема, й щодо ролі двох «непокірних» убозівців.

 

Бійці інформаційної війни

Свого часу через телеекрани та газетні шпальти ми мали змогу спостерігати за скандалом, що вибухнув у Краматорськом відділі УБОЗ. Його авторами стали звільнені незадовго до цього з органів внутрішніх справ офіцери М. Сербин і О. Солодун. Екс-міліціонери заявили журналістам, що в них нібито є серйозні документи, які свідчать про зв'язок їхнього колишнього шефа – начальника Краматорського відділу УБОЗ полковника міліції В. Бантуша – із лідерами місцевого організованого злочинного угруповання «17-та дільниця».

Одним із перших, хто надав можливість Сербину та Солодуну виступити в ефірі, був нині покійний директор слов'янської телекомпанії «ТОР» Ігор Александров. Саме він разом із народним депутатом Шеховцовим супроводжував екс-міліціонерів під час прес-конференції в Києві, влаштованої «IREX Pro Media» у жовтні 2000 року. Своє звернення до ЗМІ вони мотивували тим, що безуспішно пробували застосувати всі законні шляхи і тепер всерйоз побоюються за свої життя.

Після повернення зі столиці Ігор Александров випустив у прямий ефір чергову авторську передачу «Без ретуші» за участю М. Сербина й О. Солодуна. Колишні міліціонери привселюдно заявили про наявний у них список жертв, засуджених місцевою братвою до «найвищої міри покарання». У відповідь на це Александров попросив: «Залишіть мені список «засуджених». Покладу до сейфу, буду порівнювати». Не знаю: чи задовольнили колишні правоохоронці прохання ведучого, але за кілька днів І.Александрова запросили відвідати Краматорський відділ УБОЗ. Керівництво цієї організації вимагало надати можливість оприлюднити по телебаченню свою точку зору. А заразом і поцікавилися у журналіста: яку мету він особисто переслідує у цій справі? На це Александров, не замислюючись, відповів, що прагне докопатися до істини.

Саме тоді йому і надали можливість ознайомитися із величезною кількістю документів, які проливали світло на те, «хто є who». На жаль, підготувати передачу на основі інформації, отриманої того дня в УБОЗі, Ігор Александров не встиг. Йому завадила смерть. Спробуємо власними силами наблизитися до істини, якої так самовіддано дошукувався покійний тележурналіст.

 

«Общак» – «дєло тонкоє»

За час роботи М. Сербина та О. Солодуна у Краматорському відділі УБОЗ до їхніх посадових обов'язків входило цілеспрямоване здійснення оперативно-розшукових заходів щодо документування злочинної діяльності місцевої «братви».

Серед «підопічних» особливо виділялося організоване злочинне угруповання, що називало себе «17-та дільниця».

Ця «бригада» виникла влітку 1992 р. і спочатку нараховувала до тридцяти чоловік. Тоді її очолювали два кримінальних «авторитети» «Альба» і «Хам», що вже мали за плечима кілька судимостей. «Братва» задовольнялася стягуванням данини з власників кіосків та невеликих магазинів. Підприємці із цим мирилися, і писати заяву до правоохоронних органів не поспішали. Левову частку «данини» «авторитети» витрачали на власні потреби. Обидва вони були наркоманами, а це, як відомо, справа недешева.

Решта «братви» мирилася із такими «розкладами» доти, доки із в'язниці не повернувся І. Шпортюк (прізвисько «Шкрок»), який щойно відсидів свій другий термін за хуліганство. Він очолив «братву» і ввів сувору дисципліну. Почали проводитися збори «17-тої дільниці», де серед інших питань вирішувалися проблеми поповнення та витрачання «общака». Доходи «17-тої» значно зросли із долученням до «бригади» директора однієї з місцевих фірм О. Беззапонного (на прізвисько «Петрович»). Маючи неабиякий талант «робити гроші», «Петрович» налагодив постачання до Москви вагонами пива Краматорського пивзаводу і в такий спосіб приніс в «общак» угруповання перші десятки тисяч доларів. Лідери «17-тої дільниці» почали купляти іномарки та квартири. Чисельність угруповання зросла до ста чоловік.

Наприкінці 1993 р. вісім «братків» на чолі зі «Шкроком» опиняються на лаві підсудних і отримують за вимагання і хуліганство строки – від трьох до п'яти років. Але «17-та дільниця» при цьому зберігає свою цілісність. Угруповання очолюють найближчі «соратники» «Шкрока» – І. Яковенко на прізвисько «Єгор» та І. Єрмаков на прізвисько «Єрмак». Вони продовжують втілювати в життя комерційні ідеї «Петровича». «Братва» скуповує в регіоні шкіри тварин і експортує їх до Італії. Створюються фіктивні фірми, що нібито займаються продажем олії, а насправді «кидають» комерційні структури по всій Україні на десятки й сотні тисяч доларів.

Лідери «17-тої дільниці» починають жити, як то кажуть, на широку ногу. Тепер кожен із них вже має цілодобову охорону. Але великі гроші – великі проблеми. Наявність охорони порятувала не усіх. Навесні 1996 р. на шосе між Слов'янськом та Краматорськом було розстріляно автомобіль, в якому їхав «Єгор». І охоронець і водій, які перебували в автомашині також отримали по контрольному пострілу в голову. «17-тою дільницею» почав одноосібно керувати «Єрмак». Його помічником став Дмитро Герман, що вирізнявся особливою жорстокістю та цинізмом. Прихильників «Шкрока», який перебував за ґратами, фактично було усунено від справ.

Вершиною кримінальної економіки «17-тої дільниці» стала взаємодія з горлівською фірмою «Ассет-Інтернейшинл». На цю фірму «Єрмака» вивів знову таки «Петрович». «Ассет-Інтернайшинл» отримала від «Донецьктрансгазу» векселі підприємств, що заборгували за газ у 1994-1997 роках, на загальну суму близько 18 млн. гривень. «Братва» примусила ці гроші працювати на себе. Значні суми почали перераховуватися на рахунки створених фіктивних фірм, після чого конвертувалися у готівку або переправлялися в офшорну зону Гібралтару. «Єрмак» та «Петрович» придбали нерухомістю в Іспанії, куди планували виїхати на постійне місце проживання.

До цих фінансових махінацій колишні співробітники Краматорського відділу УБОЗ ставляться своєрідно. У передачі Ігоря Александрова «Без ретуші» М. Сербин ділиться своїми міркуваннями: «Єрмаков – талановита людина, оскільки спромігся заробити мільйони, чого не кожен в Україні зможе досягти». На прес-конференції в Києві О. Солодун сказав: «Три мільйони доларів – сума в Іспанії майже фантастична. Як ці гроші були зароблені і як вони туди потрапили?..» Мене запитують: «Чому, працюючи у МВС, ви не відстежили це?» Такою є структура органів!» Цікава відповідь...

Куди, в такому випадку, дивилися всюдисущі податківці та інші фіскальні органи, до чиїх обов'язків належить дбати про дотримання державних інтересів?

Хоч би там як, а лідери «17-тої дільниці» стали підпільними мільйонерами але, на відміну від громадянина Корейка, не приховували цього. Та, як кажуть, срібло і злото тягнуть у болото. У вересні 1998 р. «Єрмака», коли той сидів за столиком у кав’ярні «Парадіз», застрелив з автомата кілер. Дмитро Герман, якому у спадок від «Єрмака» дісталася влада над «17-тої дільниці», прихопив «общак» і зник за кордоном. Накивали п’ятами й інші активні учасники угруповання. Через рік Германа затримали співробітники Інтерполу в Дюссельдорфі (Німеччина). Під час арешту в нього виявили «общакових» 400 тис. марок.

 

Єдиний спадкоємець

Невдовзі після вбивства «Єрмака» на свободу вийшов «Шкрок». Він розпочав активні пошуки Германа зі зниклим «общаком» угруповання. За наявною інформацією, саме в особі «Шкрока» Герман вбачав основну перешкоду своєму поверненню в рідне місто. Протягом лише кількох місяців на лідера «17-тої дільниці», який тільки-но «відмотав строк», було вчинено два замахи. Спочатку в грудні 1998 року під автомобіль «Шкрока» намагалися підкласти бомбу, а згодом у нього самого стріляли з автоматичної зброї у дворі власного будинку. Незважаючи на це, «Шкрок» продовжував відновлювати свій авторитет серед «братви». Усі спроби Краматорського відділу УБОЗ задокументувати його діяльність зазнавали краху. У оперативників складалося враження, що «Шкрок», перебуваючи у в'язниці, навчився передбачати майбутнє. Усе виявилося значно простішим.

У ході оперативно-розшукових заходів було встановлено, що «Шкрок» користується стільниковим телефоном, зареєстрованим на чуже ім'я. На запит правоохоронних органів, телефонна компанія надала довідку про вхідні та вихідні дзвінки, що здійснювалися з цього номера. Серед них неодноразово зустрічався телефон, що зареєстрований за торговим домом «Технопром». Як з'ясувалося, засновник фірми в грудні 1998 р. передав мобільник М. Сербину і, не укладаючи жодного договору, покірливо сплачує щомісяця за його телефонні розмови. Михайло Омелянович регулярно зідзвонювався зі «Шкроком», навіть перебуваючи у відпустці чи на лікарняному. Жодних рапортів начальству про розмови із лідером злочинного угруповання «17-а дільниця» оперуповноважений не подавав.

На цьому неприємні для керівництва УБОЗ відкриття не закінчилися. Незабаром з'ясувалося, що у «Шкрока» з’явилися бронежилет і дві радіостанції «Кайра», які зазвичай використовуються для оперативних цілей. Наприкінці травня 1999 р. у Краматорському відділі УБОЗ було проведено інвентаризацію. У результаті комісія встановила недостачу одного бронежилета та двох радіостанцій «Кайра». Цікаво, що ключ від комори спецтехніки та спецзасобів був не лише у відповідальної за них особи, а ще й у майора Солодуна.

Чим далі – тим цікавіше. З оперативних джерел стало відомо, що зимовими вечорами лідер «17-тої дільниці» полюбляв прогулюватися із М. Сербином та О. Солодуном алеями старого парку. Оперативники, вочевидь, ділилися зі «Шкроком» новинами про «роботу». Про свої приязні стосунки із кримінальним «авторитетом» керівництву вони, звісно, не доповідали. За півроку «розробки» справи щодо лідера «17-тої дільниці» було подано всього лише кілька рапортів.

У своїх подальших численних телеінтерв'ю М. Сербин і О. Солодун свого несанкціонованого керівництвом зв'язку зі Шпортюком не заперечують. Говорять: «Ми не допустили, аби його вбили по «бєспрєдєлу». Дивно, але колишні міліціонери неодноразово заявляли, що «Шкрок» є спадкоємцем багатств «17-тої дільниці». Невже вони не знають, що кошти, нажиті злочинним шляхом, підлягають конфіскації на користь держави?!

 

Без вини винні?

Наприкінці травня 1999 р. начальник Краматорського відділу УБОЗ підполковник В. Бантуш відсторонив Сербина та Солодуна від справ і вилучив у них секретне діловодство. Три місяці потому після проведення службового розслідування їх було звільнено з органів внутрішніх справ із формулюванням «За порушення дисципліни  84
ДАЛІ БУДЕ...

книга “ДОНЕЦЬКА МАФІЯ.ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ” (ч.9)

Люди любят раскаявшихся грешников. Они импонируют им даже больше, чем герои.
— Вы знаете, разница в Америке с Россией – в России ты можешь водочку когда угодно пить, в Америке это называется алкоголизм.
Зачем ждать до утра? Начать новую жизнь можно и с вечера…
Люди дышат иллюзиями. Абсолютно все.
Любовь не всегда приходит по твоему желанию. Иногда это случается против твоей воли.
Мы ждали завтрашний день, Каждый день ждали завтрашний день.
Когда-нибудь мир начнет ценить тех, кто умеет закидывать ноги за голову.
Последнего слова не существует.
Поступать правильно должно быть легко. А на деле выходит наоборот — как всегда.
Че уставился, как Гамлет на череп Йорика?
Когда мать заботится о своем сыне, она заслуживает уважение, ее нельзя равнять со служанкой
Ты не умрешь. Я тебе запрещаю. Ясно?
Почему я не женат? Да, мне встречались интересные женщины, но не было среди них, интереснее меня
Каждый волен нести вздор. Главное — не делать это с серьёзным видом.
Что такое вершина? Последний шаг перед спуском.